Любов до читання – це звичка, яку можна і потрібно прищеплювати з самісінького дитинства.
Шановні батьки пропоную почитати та послухати аудіоказки разом з дітьми про весну.
Весна іде.
Ще зовсім недавно важко було сонечку пробитися промінням крізь хмари. Вони волохаті, неначе брудні, нависають над землею, а ми поглядаємо на небо, питаємо:
— Коли ж ти, сонечко любе, розтопиш весь сніг і сріблясті ручайки полинуть у річки, в яри?
Та ось повертаєшся з школи і мружиш очі від яскравого світла. Сонце вже бавиться. Ще не припікає як слід, а тільки лагідно доторкається до обличчя.
Це ж березень місяць прийшов — перший місяць весни! А чи ж розвісили ви шпаківні? Десь уже мчать до нас з далеких країв заклопотані, веселі шпаки. їм треба хатину, щоб вивести своїх діток.
Спочаткуз’являться самці, а через кілька днів і їхні подруги — самички. Так само прилітають по черзі й жайворонки та зяблики. Теж наші перші весняні гості.
Жайворонки поселяються на ланах, на таловинах. Зяблики в лісах, гайках, парках, садах. Незабаром ми почуємо їхні гучні, веселі, весняні пісні. А які чисті голоси в пташок!
На ще вогких пагорках, на схилах, зацвіли наші перші весняні квіти — мати-й-мачуха. В неї квітки яскраво-жовті, ніби краплини вранішнього сонця. З-під торішнього листя соромливо виставить свою фіолетову квітку волохатий сон. Щоб не боятися нічного холоду, сон надів на себе цю пухнасту шубу.
Погляньте, муха вже гріється на сонечку, ще млява, неповоротка, але вже пряде лапками, гладить ними себе по черевцю. Це вона чепуриться.
А по-справжньому сонце почне оживляти все після 21 березня, коли день дорівнює ночі. А далі дні почнуть збільшуватись, а ночі коротшати… Йде справжня весна, щоб враз перемогти зиму.
Як приходить весна.
Одна каже:
– Ну й холоднеча! Забарилася весна, не йде до нас.
А друга їй:
– Напевно, десь у снігу загрузла, не добереться ніяк.
І справді, розгулялась наостанку зима. То лютим вітром подме, то віхолу напустить – жбурляє пригорщами снігу. То затягне небо густими хмарами – ясному сонечку годі й пробитися. Сутужно птахам, важко в такий час відшукувати їжу.
– Ну й холоднеча! Забарилася весна, не йде до нас.
А друга їй:
– Напевно, десь у снігу загрузла, не добереться ніяк.
І справді, розгулялась наостанку зима. То лютим вітром подме, то віхолу напустить – жбурляє пригорщами снігу. То затягне небо густими хмарами – ясному сонечку годі й пробитися. Сутужно птахам, важко в такий час відшукувати їжу.
Перша сойка каже:
– Щоранку сиджу на верхівці дуба, все весну виглядаю.
– І я,- мовить друга,- вже всі очі видивила. Моя сосна вища за твій дуб. Вона і на пагорку стоїть – однак не видно весни.
– Щоранку сиджу на верхівці дуба, все весну виглядаю.
– І я,- мовить друга,- вже всі очі видивила. Моя сосна вища за твій дуб. Вона і на пагорку стоїть – однак не видно весни.
– І дарма ви там сидите,- почувся нараз тоненький голосок.
Озирнулися пташки, бачать: коло пенька вистромився з-під снігу пролісок. Зелененький, тендітний такий і киває до них білою голівкою:
– Ви краще на землю подивіться!
Глянули сойки на землю, а воно й справді: проліски на снігу то тут, то там видніють.
Ось як непомітно весна підкралася!
– Ви краще на землю подивіться!
Глянули сойки на землю, а воно й справді: проліски на снігу то тут, то там видніють.
Ось як непомітно весна підкралася!
Змахнули весело крилами пташки і полетіли в ліс розповісти подружкам цю радісну новину.
Казка про весну (аудіоказка)
Як весна зиму прогнала (аудіоказка)
Комментариев нет:
Отправить комментарий