ТЕМА ТИЖНЯ "ЦІКАВО ПРО ПОСУД"

Вислів «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути» актуальний і зараз! Екскурсія до музею – це не лише змістовне дозвілля, а й дієвий засіб популяризації навчання, мистецтва та культури.

Перший в Україні музей посуду 

Експонати – це посуд абсолютно різних епох: від глечиків і тарілок Трипільської культури до епохи царизму
У Сумах відкрився перший в Україні музей посуду.
В ньому можна побачити, з чого їли та чим користувались у побуті люди від часів Трипільської культури до епохи царизму.
«Найстаріший посуд тут - трипільський. Цим глечикам і тарілкам близько 6 тисяч років. Трипільці унікальні тим, що саме вони зробили посуд ідеальним: і за формою, і за дизайном, і за розписом. Жодна народність так яскраво не змогла виділити себе саме керамікою», - зазначив під час відкриття закладу засновник музею Сергій Гуцан.

За його словами, під час формування експозиції дотримувалися принципу «хронологічного безладу», щоб було цікавіше. Тому експонати – це посуд абсолютно різних епох, від глечиків і тарілок Трипільської культури до епохи царизму.
Експонати, серед яких глечики, тарілки, вази для квітів, пательні, самовари, Гуцан збирав тривалий час, викуповуючи їх із приватних колекцій та на антикварних аукціонах. 

Austria. Vienna. Австрия, Вена. Музей Королевской посуды

Порцеляна, або як ми звикли говорити, фарфор — це унікальний матеріал, один з різновидів кераміки, який за півтора століття свого існування не втратив цінності та привабливості. 

У той самий час, порцеляна — це просто обпалена суміш каоліну, глини, кварцу, польового шпату… А та унікальна білизна, палітра фарб, сяяння кольору всього-на-всього результат правильного технологічного процесу. В результаті обпалу отриманий матеріал стає водонепроникним, білим, без пор, просвіченим у тонких шарах та дзвінким. 

Саме така рецептура кобальтової фарби та точний склад емалі створює всю магію фарфору. Так, здається що саме магією наповнене кожне блюдечко, кожне горнятко та кожна фарфорова ваза. Гончарна справа — це мистецтво, яке зароджувалось тисячі років тому по всьому світу.

Французький фарфор

Англійська фарфор

Китайський фарфор

Чеський фарфор

ТЕМА ТИЖНЯ "ЦІКАВО ПРО ПОСУД"

Українська історія творення керамічного посуду має декілька сторінок свого розвитку.

Першопочатково гончарі ліпили вироби руками, обліплюючи кошики, камені абощо, глиняною масою товщиною в палець або обкручували спіраллю “ковбаску” з глини, поступово формуючи посуд конусоподібної форми.

Ця техніка добре вивчена і легко витримувала конкуренцію вже й після винайдення гончарного кола.

У IV тис. до н. е. винайшли гончарне коло. Спочатку воно було ручне й дуже повільне, а вже у Середньовіччі з’явився ножний привід, котрий зробив справжню революцію у галузі гончарного мистецтва. Ця техніка не лише прискорила виробництво керамічного посуду, а й підвищила художній рівень такої продукції. Посуд, котрий виробляли на колі, ставав все більш легким, тонким та гармонійним. На ньому ставало легше малювати геометричні орнаменти. У Давньоруській державі з Х ст. виробництво глиняного посуду у містах зазнає значного розквіту й на посуді з’являються поливи. Спочатку непрозорі, а згодом й прозорі. Тоді ж розширилося різноманіття видів посуду – ємності для зберігання харчів, горщики з кришками, глечики й кухлі.

КОСІВСЬКА КЕРАМІКА

Виокремлення гуцульської кераміки в окремий мистецько-промисловий напрямок відбулося у XV ст. Найвідоміша кераміка цього регіону отримала назву косівська (від міста Косів Івано-Франківської області). З того часу й до сьогодні косівська кераміка зберігає свою автентичність, при цьому постійно розвиваючись та вдосконалюючись.

Своєю появою гончарство Гуцульщини має завдячувати дуже багатим природним покладам глини. Тому воно й стало провідним ремеслом у цьому регіоні. Місцеві майстри створили унікальні техніку та стиль, й крім звичних глечиків, горняток та полумисків, наприкінці XVIII сторіччя почали виробляти предмети ужитково-декоративної кераміки – кахлі та підсвічники.

ГАВАРЕЦЬКА ЧОРНОДИМЛЕНА КЕРАМІКА

Так називають один з видів кераміки, котрий випалюють у печах за спеціальною технологією – без доступу повітря. Виник цей народний промисел у селі Гавареччина Золочівського району Львівської області. Чорнодимлені керамічні вироби традиційно чорні та темно-сріблясті.Гаварецьку кераміку також називають сивою, закуреною, чорнолощеною, чорною тощо. А виникла вона ще за античних часів, коли й протиставлялася звичним гончарним виробам. 

Значного розквіту чорнолощена кераміка зазнала у XVIII сторіччі, ставши суперником традиційній поливаній кераміці.Відома на увесь світ українська чорнодимлена кераміка продукується зі звичайнісінької білої глини. Майстри розказують, що для створення таких виробів необхідно змішувати масну глину з пісною та “обкурювати” її (випалювати). Для досягнення найбільшої міцності виробів, варто поєднувати якомога більше сортів глини. А це неабияк важливо, адже чорнодимлена кераміка зазвичай не вкривається поливами. Сформовані з глини вироби впродовж декількох днів висушуються за природніх умов. Якщо гончар хоче зробити виріб лощеним, то саме на цьому етапі майстер довго поліруватиме посудину гладенькими камінчиками (накшталт гальки). І вже після цього горщики, глечики, тарілі, горнята й філіжанки відправляють у піч для набуття ними характерного графітового блиску.

Піч заповнюється ретельно висущеними буковими та грабовими дровами – саме вони при горінні створюють найвищу температуру – близько 1000 С! Коли глиняні вироби почервоніють у печі, грубу треба щільно причинити, аби повністю перекрити доступ повітря. Гончарі чимдужч швидше закладають два виходи груби цеглою та засипають грунтом. Тоді кераміка задимлюється, коптиться димом, всередині впродовж 12 годин. Якщо ж таку грубу не закрити, то гончарні вироби залишаться червоними.

ОПІШНЯНСЬКА КЕРАМІКА

– одна з найбільш відомих в Україні. Її батьківщина – село Опішня на Полтавщині. Опішнянська кераміка доволі молода, її коріння сягає у ХІХ сторіччя. 1893 року в Опішні працювало 288 гончарів, а на початку ХХ сторіччя гончарська громада активно реагувала на суспільно-політичні події епохи й з 1926 по 1941 року у селищі було створено гончарні артілі, котрі згодом стали заводами. 

Також у той період було засновано декілька гончарних шкіл: Опішнянська керамічна кустарно-промислова школа, Опішнянська керамічна промислова школа, Опішнянська школа майстрів художньої кераміки. Саме у цих навчальних закладах впроваджувалися усі інновації – й виробничі, й мистецькі.Для опішнянського розпису характерні рослинні орнаменти – квіти, листя, грона ягід, колосся, букети та віночки. Також цій кераміці притаманна характерна колористика розписів. Бежевий, коричневий, зелений та блакитний – основні кольори розпису, а відтінки їх найрізноманітніші. Для опішнянського розпису використовують техніку фляндрування, коли лінії малюнка “тягнуть” металевим писачком, створюючи візерунки.

ТЕМА ТИЖНЯ "ЦІКАВО ПРО ПОСУД"

Посуд (керамічний і глиняняний) був придуманий в давнину - 6-7 тисяч років назад. Перший керамічний посуд, звичайно, не був таким рівним і красивим, який ми з Вами можемо бачити сьогодні.

Виробництво посуду було ручним, і робили його з простої глини. Пізніше виявилось, що не кожна глина підійде для виготовлення посуду.
Є відмінні сорти глини (наприклад, що добуваються в давнину в Китаї) з яких можна робити фарфор для художнього посуду (чашок, тарілок, чайних сервізів). Інша глина при висиханні або випаленні тріскається, - вона не підійде для виготовлення міцного і красивого посуду. Люди здогадалися додавати в глину інші речовини для фортеці і красивого кольору, і такий матеріал дістав назву - кераміка.

Як робився перший посуд? Якщо подивитися на старовинний посуд, він складається з окремих кругів. Заготовлений матеріал розкочували в тонкі джгути і укладали по спіралі. Виходив горщик. Потім готовий горщик розгладжували, малювали паличкою орнамент, і обпалювали у вогні.

Блюдо - один з найдревніших предметів столового посуду. Срібні, керамічні, скляні, олов'яні, дерев'яні блюда подавалися на стіл. Було прийнято їсти удвох або навіть утрьох з одного блюда. На бенкетах навіть виникали спори, кому з ким їсти з одного посуду. У рецептах царських страв, що збереглися, часто інгредієнти розраховувалися на блюдо на двох чоловік. Блюда малого розміру в Древній Русі подавали менш іменитим гостям. Це відбилося в їх назвах - блюдце, блюдечко.

Миска - дуже зручний вид столового посуду для супу, юшки, каші. Особливо для української кухні, багатої супами і кашами, миска була незамінним столовим предметом. Миски виконували роль тарілок. Окрім простих горщиків і мисок в хаті іноді не було ніякого іншого посуду. Часто миски були дуже великі, і з них їла уся сім'я. У старовинних книгах з етикету можна знайти дивні оповідання, як вважається є із загальної миски. Хорошою манерою вважалося ретельно обтерти ложку, перш ніж знову узяти суп із загальної миски.

Горщик - головною посудиною для приготування їжі і для подачі на стіл тривалий час був глиняний горщик. Від глиняного горщика беруть початок багато сучасного вигляду посуду : каструлі, контейнери, супниці, баночки. У горщику можна було готувати їжу (суп, кашу, м'ясо, рибу, овочі), а також в горщику можна зберігати крупи, борошно, масло.

Тарілка - значно пізніше слово. Але це найзвичніший для нас вид столового посуду. Учені вважають, що слово "тарілка" пішло від з німецького "талер". Про це говорить і той факт, що вже в XVI столітті тарілку називали так : талера, таріль, торел.
Уперше тарілки стали використовувати для їжі у Франції. Вони не були схожі на сучасні, і навіть мали чотирикутну форму.Тарілка зроблена спеціально для того, щоб кожен той, що обідає їв зі свого посуду. Тарілка набагато менша, ніж миска, і плоскіша. У Древній Русі і в інших країнах іноді замість тарілки використовували великі шмати хліба. На ці шмати можна було покласти шматки м'яса, риби, хлібні тарілки з'їдалися, роздавалися жебракам, викидалися собакам.

В этой врезке фиксик Дедус расскажет о том, как появилась посуда!

Сучасний посуд для сервіровки столу за традицією ділиться на три частини: столова, чайна, десертна. Столовий посуд сьогодні дуже красивий, і при його виробництві використовуються фарфор, фаянс або спеціальне скло. Під час прийомів або великих обідів застосовується також кришталевий посуд.

ТЕМА ТИЖНЯ "УЛЮБЛЕНА ІГРАШКА"

1. Матеріал іграшки

Матеріал іграшки – це перший критерій при виборі пластмасової іграшки. Яскраві, красиві, легко миються – в таких іграшок маса переваг. Але недоліки неякісної пластмасової іграшки суттєво переважають її плюси.

 

Безпечна пластмасова іграшка повинна бути прохолодною і твердою на дотик. М’якість пластмасі додають фталати та інші шкідливі складники. 

Перед покупкою слід понюхати іграшку. Якщо від неї відходить різкий неприємний запах, значить, ймовірно, в її складі є фенол, постійний контакт з яким може призвести до проблем з здоров’ям дитини (робота печінки, нирок, сильна алергія).

Список небезпечних для дитини складників, які можуть міститись в пластмасових іграшках: фталати, толуол, фенол, полівінілхлорид, ксилем.

2.Розмір іграшки

 

Для того, щоб іграшка була корисною для дитини, вона повинна відповідати віку і зросту дитини. Для маленької дитини небезпечні як надто великі і важкі, так і надто маленькі іграшки. Вікові обмеження на упаковці або етикетці іграшки - важлива інформація.

3. Шви м’якої іграшки

 

Вибираючи м’якого ведмедика, зайчика або собачку, треба звертати увагу, в першу чергу, на якість швів. Зашиті абияк іграшки з яких звисають нитки, а з швів видно наповнювач, краще не купувати.

4. Наповнювач іграшок

 

Паралон, синтепон чи гранули – наповнювач також не варто ігнорувати. Паралон через деякий час почне виділяти шкідливі речовини, тому краще купувати іграшки з наповнювачем з синтепону. Такі іграшки легко миються і швидко сохнуть. Якщо ж сподобалась іграшка згранулами, то треба переконатися не лише в тому, що шви зароблені на совість,  а й в тому, що всередині іграшки є герметичний чохол-підкладка, в якому ці гранули і містяться.

5. Краї і кути

 

Пластмасову іграшку перед придбанням треба оглянути на наявність подряпин, сколів і тріщин. Дитина запросто може поранитись. З тієї ж причини в дитячих іграшках не має бути гострих кутів і гострих деталей.

6. Кріплення деталей іграшки

 

Більшість маленьких дітей пробують розібрати свої іграшки на частини, можливо, й спробувати їх на зуб. Тому варто переконатеся, що всі деталі іграшки закріплені надійно.

7. Шнурівки, бантики, мотузочки

 

Не треба купувати іграшки з надто довгими шнурівками чи мотузками, бо зовсім маленькі діти можуть запросто заплутатись в цих деталях іграшки.

8. Шумовий ефект

 

Діти зазвичай дуже люблять іграшки зі звуком: ляльки, телефони, машинки. Але більшість неякісних іграшок мають недопустимий для дитячого вуха рівень шуму. Максимум, який може видавати іграшка, не повинен перевищувати 65 децибел. Але навіть якщо з гучністю все в порядку, педіатри не рекомендують гратися з такими іграшками більше півгодини в день - це надто серйозне навантаження на дитячий слух і психіку.

9. Місце покупки

 

Неякісні або небезпечні дитячі іграшки можуть продаватися і в великих спеціалізованих магазинах, але, все-таки, шанс купити таку іграшку там суттєво нижчий, ніж, наприклад, в базарних палатках або "підпільних" магазинчиках.

ДЕНЬ МАТЕРІ

День матері - свято перехідне, відзначається щорічно у другу травневу неділю. У 2020 році День матері випадає на 10 травня. У багатьох країнах свято відзначають вже не одне десятиліття, а в Україні - починаючи з 2000 року. 


У цей день прийнято вручати національні нагороди матерям-героїням.Незважаючи на різні традиції святкування, у всіх країнах світу в цей день дякують матерям за виховання, любов, турботу і ласку. Діти радують своїх мам увагою та подарунками. 

В Україні на День матері прийнято дарувати мамам квіти, солодощі та подарунки. В цей день чоловік вітає не тільки свою матір, але і дружину, яка народила і виховала їхніх дітей.
 День матері – одне з найбільш зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ своєї мами, яка все зрозуміє, пробачить, пожаліє і буде сильно любити, незважаючи ні на що. Найважливіші в цей день увага і щира подяка мамі за життя. Якщо можливості привітати маму особисто немає, на допомогу прийде інтернет. Теплі слова та електронна листівка в месенджері ніколи не будуть зайвими.

ТЕМА ТИЖНЯ "УЛЮБЛЕНА ІГРАШКА"

Ідея створення подібного музею виникла ще в 1933 році. У 1936 році в Києві було проведено виставку, яка поклала початок унікальній колекції іграшок. 

Війна не сприяла виробництву іграшок, але вже в 1943 році почали виділятися матеріали та обладнання для їх випуску, а відновлення іграшкової промисловості відбулося в 1946 році.

Державний музей іграшки у Києві було створено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2003 року, але фінансування з'явилося лише з січня 2005 року. Власне, саме з цієї дати музей й почав приймати перших відвідувачів. На сьогоднішній день музей підпорядковується Міністерству освіти та науки.

Колекція музею поповнювалася протягом 70 років, її розміри досягли 15 тисяч експонатів. До уваги відвідувачів іграшки, які були улюбленими для дідусів та бабусь сучасних дітей. Це й техніка (машини, парова топка,екскаватори, літаки ), й настільна поліграфія (лото), й ляльки, мотанки, й народна іграшка (глиняні брязкальця, солом'яні бички, дерев'яні каталки). 

У колекції представлено ексклюзивні авторські роботи лялькарів радянських часів, унікальну бібліотеку  настільно-поліграфічних ігор, надзвичайно барвисту й радісну колекцію українських народних іграшок. 

Є іграшки різних років: ляльки-міліціонери 30-х років, перші трансформери 30-х років, целулоїдні фігурки 40-х років, ретро ведмежата 50-х років, неваляшки 60-х років, заводні тваринки 60-х років.

У Державному музеї іграшки діють три постійні виставки. Перша — «історія іграшки», друга — «українська народна іграшка». Третя експозиція — це експонати, які абсолютно відрізняються від промислових та народних іграшок, в основному це авторські роботи, вони знаходяться в музеї в єдиному екземплярі. 

Щорічно напередодні Нового року в музеї відкривається додаткова виставка, присвячена ялинковим прикрасам та іграшкам. Більшість ялинкових прикрас радянської епохи, але є іграшки середини XIX століття.


Існують декілька джерел поповнення колекції музею. Це проведення конкурсів, а також подарунки колекціонерів-любителів. Так, в колекції є лялька академіка Богомольця, її подарувала музею невістка академіка. Ця лялька німецького виробництва початку XIX століття, сама по собі досить рідкісна та дорога.

Запрошую Вас поринути у світ іграшок!

Державний музей іграшок

Музей іграшок у Львові

Музей загублених іграшок

ТЕМА ТИЖНЯ "УЛЮБЛЕНА ІГРАШКА"

Зроблена своїми руками іграшка - справжній скарб. Вона унікальна, такої більше ні в кого не буде. Саморобна іграшка розвиває дитячу уяву, її можна зробити з натуральних матеріалів, завдяки чому вона буде нешкідливою для дитячого здоров'я.

Іграшки із мушель

Мушлі, привезенi з поїздки на морське узбережжя, є у всіх. Із них можна зробити цікаві іграшки: дракона та динозавра, мавпу в береті під пальмами i метелика на грибку, песика та котика, крокодила з добрими очима й легендарного фенікса та багатьох інших тварин.

М'які іграшки 

Яку тільки м’яку іграшку не знайдеш сьогодні в магазині - вибір просто величезний. Але погодьтеся, іграшка, зроблена своїми руками, буде справді унікальною та цінною. А ще у саморобну іграшку замість синтепуху можна напхати гречку або горох, тим самим зробивши її корисною для розвитку дрібної моторики рук у малечі.

Іграшки із тканини

У вас вдома, мабуть є якісь речі, які ви вже не використовуєте: кольорові клаптики тканини, і звичайно, купа шкарпеток та рукавичок, до яких давно загубилася пара. Із них можна створити цікаві іграшки.

Як зшити котика.

Іграшки з дерева 

Іграшки, зроблені з дерева, є екологічно чистими. Маючи вдома невелику ручну пилку або лобзик, можна своїми руками зробити із брусочків і дощечок різноманітні забавки.

Іграшки з квілінгу

Звичайні смужки гофрокартону можуть перетворитися на чарівних милих тваринок. Створювати фігурки звірят особливо цікаво - кожен персонаж має свій характер та емоції: скромний єнот, синя жаба, ручний папужка, величний фламінго, лижник-пінгвін та багато інших героїв!

Іграшки з природного матеріалу

Ця книга є чудовим посібником для тих, хто хоче навчити дитину працювати з дарами природи – мушлями, шишками, жолудями, каштанами, реп’яхами, овочами, качанами кукурудзи, головками маку...

Іграшки із пластикових пляшок

Різні пластикові пляшки та флакони можна перетворити на  слона, пацюка, рибку, пінгвіна та єнота. Секрети створення колекції тварин з пластикових пляшок можна знайти у книзі.

Іграшки, плетені гачком

Плетені іграшки м'які та приємні на дотик. Цих чарівних ведмедиків, собачок, овечок із зворушливими великими головами, красивими оченятами та кумедними хвостами просто не можна не любити.  Можна плести також ляльок, овочі та фрукти, новорічні ялинкові іграшки і навіть... кімнатні квіти. А покрокові інструкції нашої книги допоможуть вам освоїти технологію

Ляльки з паперу

Дитина може самостійно створити унікальну колекцію ляльок з недорогого та завжди доступного матеріалу – паперу. І це будуть не звичайні пласкі вироби: завдяки використанню дуже популярної техніки “модульне оригамі” вийдуть стильні об’ємні ляльки.