ТЕМА ТИЖНЯ "В ГОСТІ КАЗКА ЗАВІТАЛА"

Тема понеділка 

КАЗКИ ПРО СВІТ ТВАРИН

Найперші казки, які чує маленька дитина – це казки про звірів.  І змалку ми знаємо, що Лисичка руда та хитра, Вовк жорстокий і дурний, Ведмідь сильний і незграбний, Заєць боягузливий і швидкий.Казки про тварин — великі помічники у справі пізнання дітьми навколишнього світу.  Зараз пропоную їх прочитати та подивиться рідною українською мовою.

Лисичка та журавель

Були собі лисичка та журавель. Ото й зустрілися якось у лісі. Та такі стали приятелі!

Кличе лисичка журавля до себе в гості:

– Приходь,– каже,– журавлику, приходь, лебедику! Я для тебе – як для себе.

От приходить журавель на ласкаві запросини.

А лисичка наварила кашки з молоком, розмазала по тарілці та й припрошує:

– Призволяйся, журавлику, призволяйся, лебедику!

Журавель до кашки – стукав, стукав дзьобом по тарілці – нічого не вхопить.

А лисичка як узялася до страви – лизь гарненько язиком, поки сама всю кашу чисто вйлизькала.

Вилизькала та до журавля:

– Вибачай, журавлику,– що мала, тим тебе й приймала, а більше нема нічого.

– То спасибі ж,– мовить журавель.– Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гості.

– А прийду, журавлику, прийду, лебедику! На тому й розійшлися.

Он уже лисичка йде до журавля в гостину. А журавель наварив такої-то смачної страви: узяв і м'яса, й картопельки, й бурячків – усього-усього, покришив дрібненько, склав у глечичок з вузькою шийкою та й каже:

– Призволяйся, люба приятелько, не соромся!

От лисичка до глечика – голова не влазить! Вона сюди, вона туди, вона й боком, і лапкою, і навстоячки, і зазирати, й нюшити... Нічого не вдіє!

А журавель не гуляє: все дзьобом у глечик, усе в глечик. Помаленьку-помаленьку – та й поїв, що наварив. А тоді й каже:

– Оце ж вибачай, лисуню,– що мав, то тим і приймав. Та вже більше нічого не маю.

Ох і розгнівалася ж лисичка! Так розсердилася, що й подякувать забула, як годиться. Так-то їй журавлева гостина до смаку припала!

Та від того часу й не приятелює з журавлями.

Котик та півник

Були собі котик та півник. Котик було на скрипочці грає, а півник пісеньки співає. Котик було йде їсти добувати, а півник вдома сидить та хати глядить. То котик було, йдучи, наказує:

– Ти ж тут нікого не пускай, та й сам не виходь, хоч би хто й кликав.

– Добре, добре! – каже півник. Замкне хату та й сидить, аж поки котик повернеться.

Навідала півника лисиця та й надумала його підманути. Підійде під віконце, як котика нема дома, та й підмовляє:

– Півнику, півник, вигляни у віконце!

У мене золота пшениця, холодна водиця.

А півник їй:

– То-ток, то-ток, не велів коток!

Бачить лисиця, що так не бере, прийшла раз уночі, насипала півникові попід вікном пшениці, а сама засіла за кущем.

Пішов котик, а півник подивився у віконце, побачив розсипану пшеничку та й міркує:

— Швиденько поклюю, ніхто мене не побачить, то й котикові не скаже.

Тільки півник за поріг вийшов, а лиска за нього та й помчала.

А півник кричить:

— Котику-братику,

Несе мене лиска

За високі гори, за темні ліси.

Порятуй мене!

Котик поки почув, то вже й спізнився лиску доганяти. Вернувся додому та плаче, а потім узяв скрипку, писану торбу та й пішов до лисиччиної хатки. А в лисиці було чотири дочки та один син.

Зібралася стара лисиця на влови, а дітям наказала нікого не пускати, півника глядіти та окріп гріти, щоб ото вже, як повернеться, їжу варити. А котик підійшов під вікно та й почав грати й приспівувати:

Ой у лиски, в лиски новий двір

Та чотири дочки на вибір,

П'ятий синок ще й Пилипок.

Вийди, лисе, подивися:

Чи хороше граю!

От найстарша лисичівна не втерпіла та до менших:

– Ви тут посидьте, а я піду подивлюсь, що воно там так гарно грає?

Тільки вона вийшла, а котик її схопив та в писану торбу.

А сам знову грає:

Ой у лиски, в лиски новий двір

Та чотири дочки на вибір,

П'ятий синок ще й Пилипок.

Вийди, лисе, подивися:

Чи хороше граю!

Не втерпіла й друга лисичівна та й собі вийшла, а він і ту схопив та в писану торбу. Так усіх лисенят виманив.

А потім почепив торбу на сухій вербі, сам у хату, знайшов півника, розв’язав, взяли вони вдвох усю лисиччину страву поїли, горщика з окропом вивернули, а самі втекли додому. Та вже потім півник довіку слухав котика.

Колобок

Жив собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились вже до того, що не стало у них і хліба — і їсти нічого. Дід і каже: «Бабусю! Піди у хижку, назмітай у засіці борошенця та спечи мені колобок». От баба так і зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і положила на вікні, щоб простиг. А він з вікна — та на призьбу, а з призьби — та на землю та й побіг дорогою.

Біжить та й біжить, а назустріч йому зайчик. «Колобок, — каже, — колобок, я тебе з’їм!» А він каже: «Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісні заспіваю». — «Ану, якої?»

— Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!

Та й побіг.

Біжить та й біжить. Зустрічає його вовк. «Колобок, колобок, я тебе з’їм!» — «Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісні заспіваю». — «Ану, якої?»

— Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!

Та й побіг.

Знову біжить та й біжить. Зустрічає його ведмідь. «Колобок, колобок, я тебе з’їм!» — «Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісні заспіваю». — «Ану!»

— Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!

Та й маху...

Біжить та й біжить. Зустрічається з лисичкою. «Колобок, колобок, я тебе з’їм!» — «Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісні заспіваю». — «Ану, якої?»

— Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!

«Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було». От він і сів та й давай співати:

— Я по коробу метений,
На яйцях спечений...

А лисичка його — гам! Та й проковтнула.