КАЗКОВІ ЧУДЕСА В ПРИРОДІ
Казки про природу, про різноманіття природи, її красу.
Природа заворожує своїми фантастичними пейзажами, радує людський погляд, приносить купу позитивних емоцій. Краса природи унікальна в будь-яку пору року. Тому читання казок та оповідань про природу актуальне протягом усього року.
Казки і оповідання про тварин найбільш доступні і найбільш зрозумілі для найменших діток.
Починався літній день. На листі дерев переливалися всіма барвами райдуги крапельки роси. Співали птахи, тягнулися квіти до Сонця, а над ними басовито гудів Джміль: -
Ж-ж-жарко... Йому й справді було жарко.
- Ж-ж-жорстоке Сонце, ж-ж-жорстоке.
Почуло Сонце та й каже:
- Кожен день я проміння на землю посилаю, щоб черешні скоріш дозрівали, щоб пташки співали, щоб діти смаглявими ставали, а він... він мене жорстоким назвав.
Образилося Сонце та й сховалося за хмару. Похмурно на світі стало, квіти пелюстки згорнули, птахи замовкли, мурахи входи та виходи своїх домівок закривати почали.
- Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити? - зашепотіли Дерева.
- Я тут, ось я, - сказав хтось тоненьким голоском і всі побачили маленького,
червонокрилого жучка, якого й справді Сонечком звали.
- А ти можеш землю зігрівати? - спитали Дерева.
- Ні.
- А можеш так зробити, щоб черешні поспіли?
- А щоб діти засмагли?
- І цього не вмію, - зітхнуло Сонечко, - я тільки попелиць знищую, червців, кліщиків
па-вутинних та інших дрібних шкідників.
- І за це тобі, Сонечко, спасибі, - вклонилися Дерева і знов зашепотіли:
- Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити?
- Може, я зумію допомогти? - спитав Соняшник. Він теж був на Сонце схожий: кругла голівка у жовтогарячих променях.
- А ти можеш землю зігрівати? - спитали Дерева.
- Ні.
- А зробити так, щоб черешні поспіли?
- Ні. Не мо-жу...
- А щоб діти засмагли?
- І цього не вмію, - тихо мовив Соняшник, - я тільки насінням людей годую.
- Це ж добре! Спасибі тобі, Со-няшнику, - вклонилися Дерева. А Джміль знов гудів.
- Ж-ж-жаль, квіти пелюстки згорнули, ж-ж-жаль.
- Жаль! - обурилися Дерева. - А хто Сонце образив, хто його жорстоким назвав? Все ти, все ти, Джмелю!
Вони так розхвилювалися, так розгойдались, аж вітер знявся, Злякався Джміль, почав у Сонця пробачення просити:
- Ж-ж-жити без тебе не можна, пробач мені, пробач.
Виглянуло Сонце з-за хмари, посміхнулося привітно. Зраділи дерева, пташки
защебетали, квіточки розкрилися, а Джміль над ними гудів:
- Ж-ж-жарко.., але не дуже, але не дуже...
Ромашка і метелик
У одному казковому саду цвіла білосніжна ромашка. В середині квітки розташовувалося "оксамитове сонечко".
Цією квіткою кожен ранок милувалася чарівна принцеса, яка гуляла в саду. Принцеса помітила, що коли вона наближалася до ромашки, навкруги неї кружляв золотистий метелик, який немов оберігав квітку.
Одного разу принцеса почула в саду ледве чутні звуки, схожі на пісню. Вона тихенько підійшла до того місця, де росла ромашка і побачила, що на сонячній сердцевині квітки сидить метелик і, змахуючи крилами, видає мелодійні звуки.
Ще більше її здивувало, що ромашкині пелюстки повільно ворушились, ніби повторюючи та продовжуючи почату метеликом мелодію.
Принцеса видала указ, що щедро нагородить того, хто зуміє записати пісню, яку співають ромашка і метелик.
Багато було охочих, але нікому це зробити не вдавалося. Цей указ дійшов до пастуха, який пас овець. Він викликався записати почуту мелодію.
Пастух прийшов в сад і почув тиху мелодію метелика...
Він співав:
Казки про природу, про різноманіття природи, її красу.
Природа заворожує своїми фантастичними пейзажами, радує людський погляд, приносить купу позитивних емоцій. Краса природи унікальна в будь-яку пору року. Тому читання казок та оповідань про природу актуальне протягом усього року.
Казки і оповідання про тварин найбільш доступні і найбільш зрозумілі для найменших діток.
Ж-ж-жарко... Йому й справді було жарко.
- Ж-ж-жорстоке Сонце, ж-ж-жорстоке.
Почуло Сонце та й каже:
- Кожен день я проміння на землю посилаю, щоб черешні скоріш дозрівали, щоб пташки співали, щоб діти смаглявими ставали, а він... він мене жорстоким назвав.
Образилося Сонце та й сховалося за хмару. Похмурно на світі стало, квіти пелюстки згорнули, птахи замовкли, мурахи входи та виходи своїх домівок закривати почали.
- Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити? - зашепотіли Дерева.
- Я тут, ось я, - сказав хтось тоненьким голоском і всі побачили маленького,
червонокрилого жучка, якого й справді Сонечком звали.
- А ти можеш землю зігрівати? - спитали Дерева.
- Ні.
- А можеш так зробити, щоб черешні поспіли?
- А щоб діти засмагли?
- І цього не вмію, - зітхнуло Сонечко, - я тільки попелиць знищую, червців, кліщиків
па-вутинних та інших дрібних шкідників.
- І за це тобі, Сонечко, спасибі, - вклонилися Дерева і знов зашепотіли:
- Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити?
- Може, я зумію допомогти? - спитав Соняшник. Він теж був на Сонце схожий: кругла голівка у жовтогарячих променях.
- А ти можеш землю зігрівати? - спитали Дерева.
- Ні.
- А зробити так, щоб черешні поспіли?
- Ні. Не мо-жу...
- А щоб діти засмагли?
- І цього не вмію, - тихо мовив Соняшник, - я тільки насінням людей годую.
- Це ж добре! Спасибі тобі, Со-няшнику, - вклонилися Дерева. А Джміль знов гудів.
- Ж-ж-жаль, квіти пелюстки згорнули, ж-ж-жаль.
- Жаль! - обурилися Дерева. - А хто Сонце образив, хто його жорстоким назвав? Все ти, все ти, Джмелю!
Вони так розхвилювалися, так розгойдались, аж вітер знявся, Злякався Джміль, почав у Сонця пробачення просити:
- Ж-ж-жити без тебе не можна, пробач мені, пробач.
Виглянуло Сонце з-за хмари, посміхнулося привітно. Зраділи дерева, пташки
защебетали, квіточки розкрилися, а Джміль над ними гудів:
- Ж-ж-жарко.., але не дуже, але не дуже...
Цією квіткою кожен ранок милувалася чарівна принцеса, яка гуляла в саду. Принцеса помітила, що коли вона наближалася до ромашки, навкруги неї кружляв золотистий метелик, який немов оберігав квітку.
Одного разу принцеса почула в саду ледве чутні звуки, схожі на пісню. Вона тихенько підійшла до того місця, де росла ромашка і побачила, що на сонячній сердцевині квітки сидить метелик і, змахуючи крилами, видає мелодійні звуки.
Ще більше її здивувало, що ромашкині пелюстки повільно ворушились, ніби повторюючи та продовжуючи почату метеликом мелодію.
Принцеса видала указ, що щедро нагородить того, хто зуміє записати пісню, яку співають ромашка і метелик.
Багато було охочих, але нікому це зробити не вдавалося. Цей указ дійшов до пастуха, який пас овець. Він викликався записати почуту мелодію.
Пастух прийшов в сад і почув тиху мелодію метелика...
Він співав:
"Ти порхаєш так красиво,
Крильця твої як диво!
Твоя ніжність благородна,
Для тебе я завжди вільна."
| "Ти порхаєш так красиво, Крильця твої як диво! Твоя ніжність благородна, Для тебе я завжди вільна." |
Принцеса обдарувала пастуха золотом, а на замку повісили герб з ромашкою і метеликом - як символ розгаданої таємниці.
Зайчик і весна
Був гарний, погожий день. Маленький зайчик сидів під кущиком і дивився на свій старенький кожушок.
— Ой горе мені, — плакав бідолашний, — сніг розстав, ніде заховатися, скрізь видно мій білий кожушок.
Ласкаве сонечко побачило заплакане зайченя, витерло йому промінчиком слізки і пообіцяло допомогти. Воно звернулося до весни. Уважно вислухала вона сонечко і вирушила на пошуки зайчика. Де проходила, там зеленіла трава, розквітали дерева, щебетали пташки. Усе раділо Весні-чарівниці.
Нещасне зайченятко, яке сиділо під кущиком на купці сірого снігу, раптом із жахом побачило, як останній сніг розтанув, і навколо нього розцвіли проліски. Тремтячий зайчик підвів голову і помітив дівчину незвичайної вроди. Вона була одягнена в шати з прекрасних квітів. Вітер грався її русявим волоссям, а пташки співали для неї найкращих пісень.
— Ти хто? — зачаровано запитав зайчик.
— Я — весна, — лагідно відповіла дівчина, — сонечко розповідало про твою біду. Ось дивись. Це тобі.
Вона простягнула йому гарненький сірий кожушок.
— Дякую тобі, Весно! — закричав зайчик. — Тепер ніхто не побачить мене серед кущів!
Одягнувши нового кожушка, щасливий зайчик зник у лісі. А весна-чарівниця помандрувала далі, даруючи всім радість і втіху.
Яблунька і літо
Юрко й Мишко весною посадили біля школи яблуньку. І домовились: на канікулах будуть приходити до школи і поливати її. Сьогодні поливатиме Юрко, завтра – Мишко, потім знов Юрко, потім Мишко. Ростиме собі яблунька – сил набиратиметься. Настали канікули.
“Сьогодні мені поливати яблуньку, – подумав Юрко. – Та хіба їй що станеться, як один день не полити? Завтра прийде Мишко й поллє…”
Настав Мишків день. Далеченько жив Мишко від школи. Він собі й подумав: “Учора ж поливав яблуньку Юрко.. Нічого їй не станеться, як один день не полити. Завтра знову Юрків день, він трохи ближче від школи живе, хай собі й поливає”.
Минали дні, Юрко надіявся на Мишка, а Мишко на Юрка.
Кілька днів ніхто яблуньку не поливав.
А щодня приходив до школи маленький Андрійко. Він годував рибок у шкільному акваріумі. Бачить хлопчик: ніхто яблуньки не поливає, ось-ось засохне. Він і став її щодня напувати. Зеленіє яблунька, сил набирається.
От і перше вересня. Прийшли діти до школи. Не терпиться Юркові взнати: а чи поливав Мишко? І Мишкові хочеться дізнатися: чи Юрко поливав?
Пішли хлопці до яблуньки. Ідуть і мовчать. А як побачили, що вона зеленіє, то засоромились і потупились у землю. Бо кожен подумав: це ж тільки я не поливав, а товариш мій поливав.
Комментариев нет:
Отправить комментарий