В української народної іграшки багата історія, що зумовлена її популярністю у різні часи. Вона виховує дитину з самого народження. Слов'яни завжди вірили в магічну силу іграшок, у їхню здатність оберігати від злих сил і хвороб. Історія народної іграшки розпочинається у сиву давнину.
Дитячі іграшки давніх слов'ян (дерев'яні коники, качечки) знайдено під час розкопок на Наддніпрянщині. Датовані вони приблизно X — початком XII ст.
Популярними були механічні забавки з руховими елементами — вирізані фігурки попарно з'єднаних планками ведмедів, ковалів, ткачів; Матеріали для виготовлення іграшки були різноманітними. Майстрували з усього, що було у природі: з глина, солома, ялинових шишок, дерева тощо. Коли дитина народжувалась, її супутником з перших місяців ставала "потешка" . Це могла бути засушена коробочка маку з насінням, тріскачка, яскравий клаптик тканини. Крім розваги іграшки,як вважали батьки, привертали до маляти добрих духів, ангела-захисника, оберігали дитину від нечистої сили і пристріту. Брязкальце і м'яч символізували небо і небесний світ, єднали дитину зі світом добра.
Сім тисяч років тому вже виготовляли свистульки, народні іграшки із свистковим отвором для добування звуку. Такою є зозулка, яка побутує на Полтавщині як дитяча іграшка. Найбільш масовою народною іграшкою, яка виготовлялася в умовах промислів, є іграшка з глини.
Ліпленням іграшок займалися навіть діти, настільки простими й традиційними вони були. Функція цих іграшок, крім ігрової, є ще й пізнавально-виховною. Іграшки-свищики, як і взагалі іграшки з глини, виготовлялися скрізь, де були гончарі.Але найбільш відомі гончарські центри, вироби яких позначені стильовою та образною своєрідністю, орнаментальними уподобаннями. Це - Опішне (Полтавщина), Косів(Івано-Франківщина), Ічня(Чернігівщина).
Дерево є найдавнішим матеріалом, з якого люди почали виготовляти дитячі іграшки. Більшість іграшок із дерева належать до акустично-механічних та рухливо-механічних іграшок. Це - деркачі, і фуркала, калатала, дерчаки, вітрячки, пташки на коліщатках з рухливими крильцями, візки, каруселі, коники на коліщатках. З дерева роблять також дитячі меблі, посуд, тачечки, грабельки, музичні інструменти, пташок-свищиків, півнів, коней, коней з вершниками тощо. іграшкові музичні інструменти (сопілки, пищики, тарахкальця, тріскачки виготовляли на Прикарпатті , у Яворові . Дерев'яні іграшки поділяють на: іграшки виготовлені з суцільного шматка дерева - вирізуванням, виточуванням; іграшки виготовлені з окремих частин, які попередньо обробляли також вирізуванням, виточуванням і з'єднували столярними прийомами. А залежно від з'єднання іграшки поділяють на: нерухомі - меблі, сани, скрипочки; рухомі - візочки, тачки, деркачі тощо. Селище Опішне відоме своїми керамічними іграшками, які відображали природу, побут, героїв казок, пісень, творів фантастики (коник, квочка з курчатами, пташниця, вершники, міські та сільські жінки у типовому одязі, звірі-музики тощо). Гончарі виготовляи маленькі іграшкові посудинки: глечики, макітерки, горнятка тощо. Вони повторювали традиційні форми посуду, а розписували відповідно до місцевості, де виготовляли На Поділлі відомими осередками виготовлення керамічної іграшки були Бубнівка, Бар Вінницької області та інші. Найпопулярнішими тут були ляльки, коники і вершники. Ляльок завжди ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї, модною зачіскою на голові; очі і рот позначали крапками і рисками. Подільські ляльки у руках тримали дитину або під пахвою пташку. Традиційні іграшки-вершники зображали на коні селян, козаків, військових тощо. Подільські свищики мали вигляд тварин і птахів.
На Гуцульщині вівчарі ліпили іграшки з плавленого овечого сиру. Вони виготовляли казкових оленів, баранчиків, фантастичних півників, коників, а повернувшись із полонини, дарували їх дітям. У XIX столітті виготовлення таких іграшок стало домашнім промислом. Найбільшими осередками апромислу були села Брустурів, Річка теперішньої Івано-Франківської області.
Особливістю української ляльки є те, що її виготовляли з різних екологічно чистих матеріалів, зокрема зі соломи. Солом’яні ляльки вражають своєю специфікою. Найперше це техніка. Зазвичай такі ляльки носили ритуальний характер, про це свідчить той факт, що зі соломи найчастіше виготовляли янголів. Фігурки з соломи використовували у ритуально-культових обрядах. Позитивом цієї іграшки є те, що дитина може зробити її власними руками. Як відомо, будь-яка річ, виготовлена власними руками, допомагає у самоутвердженні особистості, розвитку креативного мислення та представлення наочного результату. Звичайно в цьому дитині повинні допомогти батьки або принаймні їй не заважати.
Перші вузликові ляльки, так інколи ще називають мотанки, зявилися приблизно 5 тисяч років тому. Мотанка – символ добра та благополуччя, символ надії на краще та сильний сакральний предмет. І зовсім не має значення чи створилася лялька на швидкоруч для забавки дитині, чи як важливий оберіг чи подарунок до свята.
Сама назва ляльки - «мотанка» походить від поняття «мотати», а загальний вигляд такої ляльки представляє собою фігурку людини, як правило жіночу або дитячу, виготовлену зі шматків тканини. Частини тіла такої ляльки з’єднувалися вузликами. Кожна така лялька, була тай лишаються унікальним витвором майстра. звісно в давні часи лялька мотанка виконувала важливу функцію оберега та талісмана для родини. Інколи для позначення ляльки використовується поняття «кукла» проте використання цього поняття не є правильним не лише з точки зору правопису, ай базуючись на тому що «куклой» наші предки називали жмут колосся, що лишався край поля та прикрашався стрічками та квітами. лишали це колосся аби урожай наступного року був кращим ніж цього.
З історичних джерел відомо що перші прототипи мотанок на території україни з’явилися на стоянці в Чернігівській області. Древні ж греки використовували такі ляльки як жертву для свого пантеону богів. Мотанки в різних варіаціях зустрічаються в багатьох світових культурах.
Комментариев нет:
Отправить комментарий